Трішечки якоїсь фігні.

Мггг. Хотіла написати про щось, а про що забула, поки збиралася з думками.. Мабуть просто давно неписала ніяких віршів та розповідей.. А це дуже гнітить..

Ну от настала ОСІНЬ. Особисто для мене це завжди тяжка пора смутку, невизначенності,депресії чи хандри і ще бузлічі всього-всього, що так важко описати словами...Чому???...Хм... Не знаю... На моє чому,ще ніхто невідповів : ТОМУ і бла-бла-бла... Обіцяли, але так і не здюжали :((

Загалом,якщо відкинути душевні печалі і духовні муки.. А підійти до питання лише з точки зору розуму,то починаєш думати лише одне :ТИ НЕ БУДЕШ ЩАСЛИВИМ, ПОКИ ТИ САМ НЕ ЗРОБИШ СЕБЕ ЩАСЛИВИМ.. Адже як відомо саме наші принципи,наші амбіції є атракторами наший дій та відчуттів. Проте не так легко сказати собі - радій, так щоб організм сприйняв цю команду і почав радіти... Це надзвичайно складно, навіть будучи в компанії серед друзів,посміхаючись, приколюючись, ти не будеш радіти... Це буделише вигляд ніби ти радієш, вигляд для інших, щоб ніхто не запідозрив, що ти нещасний.. А чому??

Осеніє тепер, осеніє
листям дерев пожовкла іржа
Кожен сприймає це - хто як уміє
я особисто - завжди страждав.

Вчорашнє тепло ще досить тримає
небо повниться криком пташиних зграй
Мене вже й самого на крик зриває
відпусти, я прошу, не тримай.

Нехай будуть дощі, тумани, сірява
осипається листя й чорніє кора
Ти мабуть не про таке мріяла.
Це така філософська пора.

Що ж нехай осеніє, нехай
неба безмежного синіє край
У цьому житті усе проминає
І я скажу йому вслід - проминай.