Осеніє тепер, осеніє
листям дерев пожовкла іржа
Кожен сприймає це - хто як уміє
я особисто - завжди страждав.

Вчорашнє тепло ще досить тримає
небо повниться криком пташиних зграй
Мене вже й самого на крик зриває
відпусти, я прошу, не тримай.

Нехай будуть дощі, тумани, сірява
осипається листя й чорніє кора
Ти мабуть не про таке мріяла.
Це така філософська пора.

Що ж нехай осеніє, нехай
неба безмежного синіє край
У цьому житті усе проминає
І я скажу йому вслід - проминай.