Мандри невизначеністю

Пролог

…....Так багато слів, а сказати майже немає що. Стільки всього дивного відбувається в житті, але описати словами це невиносно важко. Не знаю хто буде це читати і чи взагалі буде,але хочеться запитати:чи вірите ви в ангелів. Таких собі крилатих створінь, які живуть десь там на небі. У них ще такі білі крила і мабуть німб, хоча можливо і нема. Та суть не втому. Одного разу він прийде навіть і до вас. А що ви йому скажете??? Розповісте яке тяжке і скучне у вас життя…Чи що ви не хочете жити, тому що навалилося безліч проблем. Не знаю як там у кого, а я хочу прожити життя так, щоб було не соромно за безцільно прожиті дні, щоб на смертельному ядрі було що згадати, щоб було що розказати дітям і про що промовчати.

Не знаю як вам, а на мене ця історія вплинула дуже сильно…Тому я переповім її Вам. Тож слухайте…чи читайте…

На небі

Був теплий літній день. Один із тих, коли хочеться обіллятися холодною водою чи просто запригнути в льодяну ванну від жари. Неподалік текла річка. Звичайна така собі річечка, менша Дніпра, але досить глибока. І ще однією її особливістю було те, що вона текла на небі. Правда, була жахливо брудна. Так, небесні істоти теж такі нахабні та не чистоплотні, що викидують різне сміття прямо в річку (про береги я вже мовчу). З неї виліз якийсь чоловічок з крилами. Він був такий смішний і брудний, що більше нагадував бомжа, ніж ангела. В його волосся встряли листки, на плечах були потьоки машинного мастила,а білосніжні крила перетворилися на бабусині тряпки, якими десять років витиралася підлога. Чесно кажучи, наш персонаж подумав, що то дійсно якийсь бомж і кинув йому п’ятака. А насправді той бідний чолов’яга просто хотів прийти на прийом до Бога чистим. Отак от буває часто в житті, хочеш як найкраще, а виходить як завжди. Небесна річка протікала неподалік оселі Великого Спасителя, своєрідної його резиденції. Господар дому вбачався людям старим дідком у білому-білому балахоні із сивим-сивим волоссям. Проте він був зовсім не такий.

Його міцна постава завжди вражала величністю. Волосся зовсім не було сивим і він ніколи не одягав білий балахон, оскільки вважав його найвищою мірою безглуздих стереотипів. Його ж оселя була трішки схожа на нього. Така ж могутня і велична. Сама будівля завжди вражала красою, а інтер’єр говорив про бездоганні смаки володаря. Тут завжди юрмилися янголи, звичайні душі, святі та іноді злі духи. Сьогодні був один із таких днів, коли до господаря в гості припхався Мефістофель. Диявол, Люцифер, Князь темряви, Володар чортів, Король зла, сатана – це все імена цієї персони, але людство цими назвами перебільшило його значення, тому я називатиму його просто Мефістофель.

Перед кабінетом господаря завжди була черга, в якій старі бабульки билися між собою хто перший пройде, а янголи говорили, що вони по швидкому ділу,(звісно прибріхуючи, тому що все таки пройшовши крізь лайки бабуль ,заходили та сиділи в кабінеті по дві-три, а той чотири години), всі кричали, вопили і здавалося покоя там не буде ніколи(звичайна бюрократія тут просто процвітала). Правда от Мефістофеля пропускали завжди першим, мабуть всі боялися його чи що. Коли диявол зайшов у споруду, гомінка юрба стихла і більше ніхто не смів промовити і слова. Мефістофель же ж пройшов крізь юрбу, показуючи всім своїм виглядом огиду до цієї черги, а потім сильно стукнув дверима, щоб всі зрозуміли що це важливо і надовго.

- Добридень! Шановний.-мовив Господь.

- Доброго дня.-відповів чорт, вклоняючись.

- Що сьогодні привело тебе до мене?- з цікавістю запитав Бог, прищурюючи очі так, ніби хоче побачити свого гостя через рентген.

- Нічого особливого. Просто мені завжди цікаво поспілкуватися з вами, поділитися своєю філософією та послухати вашу.

- Якщо чесно, я теж люблю зустрічатися з тобою.

- Знаю, тому я тут - Відповів нахабно люцифер.

Мені дуже приємно , що ти не забуваєш мене. Хоча інколи здається, що ти занадто серйозно ставишся до своєї роботи, -з подвійним сенсом зауважив Бог.

- Так ви праві. Ці люди! Вони такі химерні! Живуть і не розуміють для чого. Вони гірше звірів, ті хоча б існують. А ці…!

- Бачу, ти ще не переконався, що люди не такі. Ніби і живеш досить довго, а все одно, яким народився, таким і залишаєшся.-Перебив його Бог.

- Я не народився, ти мене створив. Чи вже старечий маразм розпочався??

- Так, я це ще пам’ятаю. Проте мені тебе шкода.

- Чому? Я не служу нікому, ні від кого не залежу, - заявив емоційно чорт. – А приходжу до тебе, лише тому що хочу зрозуміти навіщо ти створив людей.

- А я хочу, щоб ти усвідомив, що у кожної людини є свій шлях, своя окрема мета життя. І навіть якщо твоє єство буде збивати людину, рано чи пізно її душа знайде все одно свою дорогу. А ти – лише знак до того шляху, який може виявитися як темним так і світлим.

Мефістофель уважно дивився на Бога, після закінчення фрази голосно зареготав і мовив:

-Так. Я – ніхто. Але я можу зробити так, що всі твої людинки стануть нічим в усіх виявах цього слова.

- Я не сумніваюся, - з іронією відповів Бог і додав , - ти сильний. Навіть я не в змозі тебе знищити. Але зрозумій, що зробити те, що ти кажеш, не просто і не можливо. Саме тому давай влаштуємо маленьку гру. Ти згоден?

- І що за гра. Яке ти вже випробування для мене надумав.

- Бог його знає.

- Ти ж Бог!!! Проте я згоден. – з цікавістю заявив Мефістофель.

Бог лише хлопнув руками і Мефістофель зник. Він опинився в маленькому катері у відкритому океані. Довгий час він не міг зрозуміти, що хоче Бог, але це вже інша історія.