Знову щось мені не спиться. Ніби хтось в мозок напустив безліч мух-думок, які рояться там і гудять, недаючи мозку вимкнутися.. Все ці кляті думки.. Лежу в темній кімнаті і починаю розбирати свій ілюзорний світ по поличках. Якби мені не хотілося це приховати від самої себе, але мій суб'єктивний світ дуже тісний і маленький... Часом він здається настільки сірим та одноманітним, що хочеться кричати. Безліч моїх знайомих кажуть, що заздрять мені, тому що я ніколи не сиджу на місці, постійно їжджу кудись, знаходжу цікаві місця... Але це не так... Я дуже часто сумую, дуже часто почуваюся самотньою навіть коли сиджу з кучею народу...
Інколи коли вип"ю, починаю розповідати свої думки Шульцу, на що він каже, що скоро я здурію.
Справа в тому, що я люблю візуалізувати(чи мій мозок це любить). От сидиш ти в одному місці, а мозок переносе тебе в інше місце, в інший простір чи час, він там гуляє, щось робить, спілкується з людьми... І йому там добре, інколи страшно та моторошно, інколи весело... Мабуть саме із-за цього дурного мозку мені і сняться постійно жахи. При чому досить часто сняться кладовища, в реальному світі я на таких ніколи не була, але у снах я чомусь завжди знаю, де, що і як знаходиться до найменших дрібниць. Дивно, але просинаючись я ще довго памятаю ці дрібниці.
Недавно мені сказали, що я добре вмію абстагуватися і розглядати ситуації з різних боків. Насправді я просто добре вмію тікати від відчуття власної (чи не власної а обєктивної) реальності замінюючи її власною субєктивною або просто пустотою.
Ви колись відчували пустоту в собі??? Це гнітюче відчуття дуже тяжко описати.
Раніше я постійно казала, що не хочу жити в замкненому крузі дім-робота-дім. А насправді в ньому і живу, просто він в мене трохи ширший дім - інколи універ - робота - знову інколи універ - і аж цілих 3 доми. І тому що їх аж 3, то ні один з них я не можу конкретно назвати домом. Фактично в мене немає власного простору - можливо із-за цього ця пустота... Хоча коли опиняюся сама, мені ще важче,мабуть я настільки звикла бути поруч з людьми, що вже не можу не відчувати їх присутність.
Щось пишу якийсь сумбур і точно не можу описати, що зі мною відбувається.. Хоча те і відбувається в голові - сумбур.
Я давно не писала ніяких творів, тому зараз можливо сяду щось і напишу, поки весь чи не весь світ спить...
Інколи коли вип"ю, починаю розповідати свої думки Шульцу, на що він каже, що скоро я здурію.
Справа в тому, що я люблю візуалізувати(чи мій мозок це любить). От сидиш ти в одному місці, а мозок переносе тебе в інше місце, в інший простір чи час, він там гуляє, щось робить, спілкується з людьми... І йому там добре, інколи страшно та моторошно, інколи весело... Мабуть саме із-за цього дурного мозку мені і сняться постійно жахи. При чому досить часто сняться кладовища, в реальному світі я на таких ніколи не була, але у снах я чомусь завжди знаю, де, що і як знаходиться до найменших дрібниць. Дивно, але просинаючись я ще довго памятаю ці дрібниці.
Недавно мені сказали, що я добре вмію абстагуватися і розглядати ситуації з різних боків. Насправді я просто добре вмію тікати від відчуття власної (чи не власної а обєктивної) реальності замінюючи її власною субєктивною або просто пустотою.
Ви колись відчували пустоту в собі??? Це гнітюче відчуття дуже тяжко описати.
Раніше я постійно казала, що не хочу жити в замкненому крузі дім-робота-дім. А насправді в ньому і живу, просто він в мене трохи ширший дім - інколи універ - робота - знову інколи універ - і аж цілих 3 доми. І тому що їх аж 3, то ні один з них я не можу конкретно назвати домом. Фактично в мене немає власного простору - можливо із-за цього ця пустота... Хоча коли опиняюся сама, мені ще важче,мабуть я настільки звикла бути поруч з людьми, що вже не можу не відчувати їх присутність.
Щось пишу якийсь сумбур і точно не можу описати, що зі мною відбувається.. Хоча те і відбувається в голові - сумбур.
Я давно не писала ніяких творів, тому зараз можливо сяду щось і напишу, поки весь чи не весь світ спить...
Комментариев нет:
Отправить комментарий